Ольга Токаренко, 5 ипостасей, ученица Николая Амвросиевского, г. Донецк Любіть Україну, У сні й наяву! Плекайте її, наче неньку! Дорогу вона може дати нову – Якщо не зурочим рідненьку!
Співайте пісні українські, козацькі Досягнення не забувайте, Минуле в історії, десь на весні, - З корінням зв’язок не втрачайте.
Багатство у спадок залишилось, є – Лише не кидайте в багаття. Чуже – воно краще завжди, ніж своє – Чи дірка в штанцях, чи на платті…
Давно відійшли у минуле лани, Що зорані терпким мозолем, В народних піснях десь раби і пани, І вишні, і сяючі зорі…
Багато змінилось в країні з тих пір, Коли захотіли прикрасити двір Коштовним намистом, І кам’яним містом, Технічним приладдям – Від втоми знаряддям…
Та чи не розміняна віра у себе? Чи все ми зробили в країні як треба?
Чи не забагато намиста без квітів? Чому не соромляться шкодити діти?
Де радість безхмарна Від послуг ударних? Чому по ТВ лише Файна Юкрайна?
І де ж золоте наше з вами насіння, Яке проросло із такого ж коріння?
Плекайте країну, Живу і нову, Людей її, мову, Проте не ганьбу, Що сіє… А хто його знає, хто сіє, Мабуть, той, хто нас Керувати не вміє…
Чи той, хто, заплющивши очі, Ліхтарики світу Рахує до ночі,
І фанам радіє, Що миють будівлі, Потреби справляючи Після обіду;
І глузу радіє зі сцени, Що знають у світі дівчат з руху «Фемен», І наші дебати в політиці Та інші гіркі нісенітниці.
Де ж радість подіти Від погляду з «поп»?
Куди же ти дивишся, вільний народ?
Чи тим же він дихав, Пращур прадіда, Коли після праці тяжкої обідав?
Нащо тобі шати, Нащо тобі танці, Коли ми пишаємось тим, Що у штанцях?
Не в шапці у хитрій макітрі, А шляхом, недбало розбитим?
Будуймо країну, Нехай вона буде Провідним Світилом І «-надцятим» чудом.
Лише пам’ятайте, Країна – це люди, Якими ми будем – Таке й наше чудо!..
| 